Щотижня Антон Модель телефонує своїй українській родині в зону бойових дій. Насправді він виріс сином винороба у мальовничому місті Гаґнау, що на березі Боденського озера, не маючи жодних зв’язків з Україною. Коли він випадково дізнався про своє усиновлення, то розпочав багаторічні пошуки своєї матері-українки.
«У мене багато друзів і прихильників. Без них я б ніколи не зміг знайти свою матір», – розповідає Антон Модель. Навколо нього сидять його діти та онуки. До 1992 року він не мав жодного зв’язку зі своєю родиною в Україні.
Перші натяки на усиновлення
Антон Модель народився 31 грудня 1943 року в Маркдорфі. Коли йому було дванадцять років, він знайшов у приліжковому столику свого батька свідоцтво про хрещення та договір про усиновлення на ім’я «Антона Сильвестра Тарана». У документах містилася інформація про його біологічну матір: «Варґа Таран, народилася 10 жовтня 1926 року, українка». Антон поклав документи на місце і довгий час нікому не розповідав про свою знахідку. Він був шокований і не знав, як зв’язатися з кимось в Україні.
Пошуки матері Антона в Україні
Усвідомлення того, що десь по той бік континенту у нього залишилася біологічна мати, не відпускало Антона Моделя. Чому молода українка опинилася в Німеччині? Чи вижила вона під час війни? Чому віддала свою дитину на усиновлення?
Лише значно пізніше, у 1980‑х роках, він розпочав свої пошуки. На той час він уже одружився, мав власних дітей і перейняв виноробний бізнес свого батька. «Я був сповнений рішучості зробити все можливе, щоб зустрітися зі своєю матір’ю. Я відвідав усі можливі архіви, куди тільки я не писав», – згадує він. Французька влада, відповідальна за тодішню окупаційну зону, повідомила йому, що передала всі документи до Міжнародної служби розшуку, яка нині називається Архівами Арользена. Тож у 1983 році він подав свій перший запит і з’ясував останню відому адресу своєї матері.
Документи про Варґу Таран в Архівах Арользена
В Архівах Арользена зберігається кілька документів, що стосуються примусових робіт Варґи Таран, усиновлення її сина Антона Моделя, а також пошуків Антоном своєї матері. Так звана справа T/D містить усі запити та відповіді на них, які були отримані Міжнародною службою розшуку про родину Таранів після закінчення війни.
Сезонний робітник знайшов Варґу в Україні
Але навіть маючи адресу, Антон не зміг просунутися з пошуками. У Європі, розділеній холодною війною, пошук в Україні був практично неможливим. Тоді Антону допоміг один з сезонних робітників, які щоліта працювали на його виноробні. Одного літа один із них, Богдан, запропонував відвідати останню відому адресу матері Антона Моделя на його батьківщині. Повернувшись в Україну, Богдан ходив від села до села, скрізь шукаючи Варґу Таран. І нарешті знайшов її.
Возз’єднання родини через 50 років
Син і мати були розлучені майже 50 років. За допомогою свого українського товариша Богдана Антон вперше в 1990‑х роках зміг налагодити листування зі своєю матір’ю в Україні. Богдан перекладав усі листи, бо Варґа за десятиліття втратила знання німецької мови.
Мати Антона була примусовою робітницею
Протягом багатьох років Антон Модель складав по шматочках долю своєї матері. Націонал-соціалісти вивезли тоді ще 16-річну Варґу Таран до Німеччини на примусові роботи. Спочатку вона працювала у черниць на Боденському озері, потім на фермі.
«Коли стало відомо, що вона вагітна, її забрали двоє гестапівців, відвезли до в’язниці окружного суду в Констанці, де її жорстоко допитували. Вони відчайдушно хотіли з’ясувати, хто є батьком дитини. Але вона була непохитною і не видала його».
Гестапо відпустило Варґу, і відтоді вона працювала хатньою робітницею у дружини мера в місті Гаґнау. Після закінчення війни вона зареєструвалася як переселенка і повернулася на свою батьківщину в Україну. Але з Німеччини вона поїхала без Антона.
Примусове усиновлення
Донині існують суперечливі свідчення про те, як відбулося усиновлення. Варґа пояснювала Антону: «Я не хотіла тебе залишати, але вони не дозволили мені взяти тебе з собою». Офіційне пояснення німецької влади полягало в тому, що дитина хвора і тому не може покинути країну. Антон не вірить у цю версію. Він вважає, що повинен був залишитися і виховуватися в Німеччині як «арійська дитина». Нацистська расова ідеологія була глибоко вкорінена навіть після закінчення війни і тому німецька влада змусила молоду матір залишити свою дитину. Подружжя Модель усиновило його і дало йому своє прізвище та нову ідентичність.
Возз’єднання родини в Україні
У 1993 році час нарешті настав. Товариш Антона Богдан відвіз його в Україну. У крижаний холодний листопад вони вдвох вирушили до Варґи. «Я ніколи не забуду цей день, це було приголомшливо», – згадує Антон. Щоразу, коли він розповідає про свою зустріч із матір’ю, на його очах з’являються сльози. Коли він вперше став перед матір’ю, вона вигукнула: «Дитино моя, дитино моя!» На той час Антону було вже 50 років.
Друга родина Антона в Україні
Після війни Варґа вийшла заміж за українця на батьківщині і народила від нього трьох доньок. У похилому віці вона страждала від наслідків важких примусових робіт. Варґа померла у 2004 році у віці 78 років.
Чи підтримує Антон зв’язок зі зведеними сестрами? «Авжеж, звісно!» – стверджує він. – «Я телефоную тричі на тиждень». Його зведена сестра Таня розмовляє німецькою, вона працює вчителькою в Україні. Сестри Антона вже кілька разів відвідували його в Німеччині, вони й досі підтримують тісні стосунки. «Ми також запрошували Таню сюди, але директор попросив її залишитися. Незважаючи на війну, він хоче незабаром знову розпочати навчання у місцевій школі».
Допомога Україні
Його сестри почуваються не дуже добре, каже Антон: «Найстрашніше – це сирени». Телефонні розмови з ними даються йому важко. «Почуваєшся вкрай погано», – пояснює він. Він відчуває себе безсилим, не в змозі зробити більше, ніж запропонувати допомогу і вислухати. «Українці та українки мають волю до виживання, це божевілля».
Викрадені діти з України
Антон особливо шокований повідомленнями про викрадення Росією українських дітей: «Я думаю про свою долю, у мене був схожий досвід. Сподіваюся, що діти зможуть повернутися додому і жити зі своїми біологічними батьками».
Антон застерігає про небезпеку праворадикальних партій
Нині Антон часто відвідує школи і розповідає про свою долю та долю своєї матері. Він хоче показати людям наслідки війни. «Що мене найбільше турбує, так це праворадикальні партії, які отримують таку велику підтримку. Це жахливо. І якщо зараз із цим нічого не робити, нічого не говорити, то існує ризик, що це повториться. Вони прагнуть лише влади. Ось мій заклик до молоді: не піддавайтеся спокусі цих людей. Вони несуть лише нещастя, страждання і смерть. Ми зараз спостерігаємо це на прикладі війни в Україні. Ми маємо бути пильними. Я неймовірно стурбований тим, що вони не приймають і не визнають ліберальний устрій. Важливо, щоб ми були насторожі!»